Отже, почалося все першого травня. Хоча ні, насправді трохи раніше, з інтригуючих постів літмузею, який обіцяв феєрію на презентації, і так само інтригуючих постів нашої улюбленої критикеси Тетяни Трофименко з маленькими уривочками з цього роману.
На презентацію треба було йти - однозначно. А от чи купляти книжку, я ще думала. Але потім побачила - дивіться, яка красива. І папір хороший. І чарівні слова в анотації - "антиутопія", "альтернативна історія", "тест для читача на знання класичної та сучасної світової літератури й історії України". І ще їжак був наклеєний на обкладинці. Ну як її, таку гарну, було не купити?
Презентація була - ну таке. Звичайна собі презентація, прикрашена трошки читанням тексту не лише автором, а й студентами театрального вишу.
Сама книжка... Спочатку мені подобалось. Цікаво було відгадувати, хто є ху, хоча насправді все доволі прямо і прозоро. Цікаво було, яку ж альтернативну історію подасть автор. Смішно було, да, але недовго. Потім ставало трохи гидко. Потім я ловила себе на тому, що ніби отут треба сміятися, але якось не сміялося ("Собачі яйця" Булгакова? Серйозно?). В якийсь момент я перестала розуміти, що взагалі відбувається, тому що, власне, нічого не відбувається.
У книзі, здається, є сюжет. По-перше, бравий полковник СБУ Коцюба дізнається про когось надзвичайно небезпечного, хто має приїхати в Україну і наробити біди. Хто цей хтось - стає зрозуміло з першої ж появи цього персонажа на сторінках тексту. Але щоб скріпити всі ті навидумувані епізоди - хай буде.
Є ще карнавал, який відбувається у Харкові - столиці УРСР (Української робітничо-селянської республіки, а не те, що ви подумали) - першого травня, і на який з'їжджаються гості з усіх усюд. Знову ж таки, для скріплення докупи усього - нехай.
Ну і все. Все інше - набір не дуже пов'язаних між собою епізодів, з яких не надто зрозуміло, що ж воно таке УРСР, як у цій країні живеться (хоча зрозуміло, що добре!).
З другого боку, якщо сприймати книжку як текст заради тексту, як гру "запхай у книжку якнайбільше персоналій і зіткни їх між собою", а для, читача, відповідно, "розгадай, чого напхав автор", то чом би й ні. І прекрасно тоді читати про Сергійка зі Старобільська, якого прихистив Семенко, і про дівчинку Ліну з отруйними пиріжками, і про те, як Вишня і компанія билися з Гемінґвеєм, і як Хвильовий знемагав від пристрасті до падчерки, і як відомому ентомологу Набакофу пропонували вести секцію тенісу у дівчат. І що Мазєнін змінив прізвище на Мазайло і став пуристом. І про "любов" Булгакова і Бузини, хоча і в особі Алєсі Бузіної. І про Ахматову з Гумільовим. І про Кобилянську, яка отримала Нобелівку. І багато ще про кого і про що - бо історичних штук там теж можна відшукати багатенько.
Тож, свою фнутрішню філоложку я цією грою потішила, і з цього боку - мені сподобалось.
Комментариев нет:
Отправить комментарий