понедельник, 13 ноября 2017 г.

Торгні Ліндгрен. Джмелиний мед


«Джмелиний мед» Торгні Ліндгрена — прекрасна книжка про жахливі речі.

Я почала її читати і не змогла відірватися до останньої сторінки. Вона повільна, моторошна, гидка і поетично-прекрасна водночас.

Одного разу письменниця, авторка книжок про святих та юродивих, опиняється у глухому закутку Швеції в будинку смертельно хворого чоловіка. Усі дороги занесло снігом, тож вона лишається. На день, ще один... тиждень... місяць...
Вона пише книжку про святого Христофора і сама уподоблюється йому, із задоволенням зашилаючись з двома братами, обидва смертельно хворі і смертельно ненавидять одне одного так, що не здатні дозволити іншому померти.

Вона пише про те, як святий власними руками вичищав гній з ран прокажених — і пере одяг, миє, відчищає Гадара, який заживо розкладається. Те саме робить для його брата Улофа.

І слухає. Одного і другого. У кожного з них своя правда, свій біль і своя чорна ненависть до іншого. Але мить щастя, символ всього найкращого — один на двох. Це джмелиний мед, найсолодші ласощі з усіх, сама солодкість, скарб, що ховається під землею.

І врешті приносить спокій обом. Звичайно, якщо по смерті їх чекає спокій.

Книжка символічна від першої до останньої букви. За символами, зашифрованими в ній, можна, мабуть, написати ціле дослідження. Деякі з них лежать на поверхні, деякі — прочитуються підсвідомо, щоб помітити і розшифрувати інші — треба докласти зусиль. Я так думаю, що осягнула відсотків п’ятдесят, а то і менше, але і цього вистачило з головою, щоб зав’язнути у цій маленькій книжечці по самі вуха.

воскресенье, 5 ноября 2017 г.

Джордж Мартін. Пісня льоду й полум’я

Уфф, нарешті я його дочитала!

Коли влітку вийшов сьомий сезон «Гри престолів», мі запустили першу серію і зрозуміли, що не дуже пам’ятаємо, хто всі ці люди і що вони взагалі роблять. І вирішили передивитися.

А я згалада, що читала лише три книги з п’яти, і вирішила... ага, перечитати все спочатку. Тому що не пам’ятала, хто всі ці люди і далі за текстом.

І от нарешті вчора перегорнула останню сторінку п’ятої книги і зітхнула з полегшенням, бо втомилася — дуже. Мало того, що тексти самі по собі об’ємні і від книги до книги постійно збільшуються, так ще і величезна кількість героїв, яких треба тримати в голові, подій, сюжетних ліній, за якими треба слідкувати... Втомлює.

Але книжка — класна. Хоч і типу фентезі, але про людей. Скандали, інтриги, розслідування, кров, кишки, секс... Автор надихався подіями війни Білої та Алої троянд, тож ось вам криваве середньовіччя у всій своїй жахливій красі.

Сюжет — надзвичайно динамічний. Постійно щось трапляється, хтось кудись їде, хтось когось шукає, вбиває, зраджує, плете інтриги, намагається відстояти свою або не свою честь. Сюжетних ліній — велика кількість, іноді в них складно не заплутатися, проте всі вони рано чи пізно перетинаються, до чогось ведуть, висяків немає. Все за Чеховим: якщо на стіні висить рушниця, вона обов’язково вистрелить. І ще — після убивства в першій же книжці Неда Старка ніколи не знаєш, хто помре наступним.

Персонажі — неоднозначні і динамічні. Вони розкриваються у циклі, показують то одну, то другу свою сторону, кожен з них — чемодан з подвійним, а то і потрійним дном. Іноді моя думка про персонажів протягом твору змінювалася на геть протилежну. Іноді я розчаровувалася в них. Іноді — навпаки, зачаровувалася. Деякі мені не подобалися, деякі відверто бісили, деякі — не виправдовували очікувань. Але жоден не залишав байдужим.

Отже, висновок. Мені дуже сподобалось. І я захоплююся майстерністю автора, як йому вдалося написати таку кількість літер і тримати рівень. І чекаю наступну книжку, да.

Пробувала, до речі, читати український переклад — не зайшло, особливо з іменами перекладачі намудрили (від Малюка-Павлюка, який Small Paul, у мене досі око тіпається)

пятница, 1 сентября 2017 г.

Книжкові покупки серпня

Серпень виявився плідним на книжки (все ж місяць збору врожаю :)), і на моїй поличці з'явилося цілих дев'ять жителів

1. Історія України від Діда Свирида. Книга ІІ.
Цю книжку (власне, не цю, а першу) я читала чоловікові вголос, і нам обом вона сподобалася надзвичайно, тож і другу, і всі, скільки їх ще не вийде, я хочу мати на своїй полиці і читати.

2. Вільям Шекспір. Гамлет.
По-перше, Шекспір. По-друге, переклад Андруховича. По-третє, ілюстрації Владислава Єрка. Ще потрібні аргументи?

3. Сергій Жадан. Інтернат.
Повз новий роман Сергія Вікторовича я просто не мала права пройти. Придбала у перший день продажу. Подивимось, що там. Але оформлення класне не те шо Тамплієри

4. Енн Файн. Борошняні немовлята.
Це, здається, перша янг-едалт книжка на моїй полиці, але вона красива, і ідея мені подобається. Думаю, буде цікаво.

5. Катержина Тучкова. Житковські богині.
Цю книжку хочу прочитати ще з четвертого курсу, коли нам читали чеську та польську літературу в университеті. Знову ж таки, книжка на полиці - зайвий привід її таки прочитати, тим більше, електронного варіанту все одно, здається, немає.

6. Дуґлас Адамс. Життя, Всесвіт і все інше.
Третя книжка з серії "Автосропом по Галактиці", яку я дуже люблю і знаю, що неодмінно буду перечитувати, тому на полиці хочу мати обов'язково. А її перекладають, здається, ще більш черепаховими темпами, ніж Відмака :)

7. Ерін Морґенштерн. Нічний цирк.
Увесь книжковий інстаграм і буктьюб уже прочитав та зробив огляди на цю книжку, а я начиталася/надивилася їх і теж хочу.

8. Оксана Забужко. Польові дослідження з українського сексу
Здається, у моїй шафі рано чи пізно збереться вся бібліографія Оксани Стефанівни. Ну але ж воно того варте!

9. The Ukrainians.
Це бонус від магазину Якабу до Дня незалежності, бо я робила у них замовлення напередодні. Книжка - збірка інтерв'ю успішних українців. Ну що ж, почитаємо.

пятница, 25 августа 2017 г.

Рей Бредбері. Кульбабове вино

Рей Бредбері написав книжку про так зване «усвідомлене» життя, дуже популярну зараз концепцію,  коли це ще не було мейнстрімом.

Він написав про те, як важливо усвідомити просто що ти живий. Що ти постійно робиш якісь речі - автоматично, не замислюючись - а вони ж насправді важливі. Кожна дрібничка, яка відбувається з тобою тут і зараз.

Що минулі ми - це не ми насправді, ми вже інші, і нам - таким як ми є зараз, вічно буде 27. Чи 42. Чи 84. І ми ніколи не були малими дітьми - то були діти, і вони залишилися там, у минулому. А ми - є. Тут і зараз.

Що Машина щастя вже винайдена і працює - треба тільки навчитися побачити її навколо себе. Тут і зараз.

І Машина часу - також є. Варто лише спитати у старих людей про їхню молодість:
Він каже тобі, що ти їдеш в такому собі особливому, немов чарівному поїзді, і, їй богу, це правда. Він уже наприкінці дороги, отож знає, що каже. А тепер і ми з тобою їдемо тією дорогою, але ще далі, і стільки всього треба побачити, й понюхати, й помацати, що нам не обійтися без старого полковника Фрійлі. Хай він підштовхне нас і скаже: пильнуйте добре, щоб запам'ятати кожну мить! Щоб запам'ятати кожну дрібницю! А коли ми теж станемо зовсім старі й до нас прийдуть якісь дітлахи, ми зможемо зробити для них те саме, що зробив колись для нас полковник, - 
і Машина часу перетворюється на Вічний двигун.

А ще - про те, що кожна людина, якою б щасливою серед рідних та друзів вона не була, залишається самотньою.

І, звичайно ж, про природність всіх життєвих процесів. Адже це так правильно - усвідомити, що ти живий. Усвідомити, що ти помреш. Злякатися цього. Змиритися з цим. Радіти цьому.

Отже, коли трамваї і бродяги, і знайомі, і друзі можуть піти на час чи піти назавжди, або розвалитись, або вмерти, і коли людей можуть убивати, і коли такі люди, як прабабуся, що мали б жити вічно, теж можуть умерти... Коли все це правда... То і я, Дуглас Сполдінг, колись... маю... ПОМЕРТИ


суббота, 1 июля 2017 г.

Книжкові покупки червня

У червні було не так багато покупок, бо в книгарні не заходила :)
Як завжди, маю щось із КСД :)

1. Дж. Д. Селінджер. Ловець у житі
Мені знову соромно, але я цю книжку не читала. Купила, щоб нарешті прочитати, хоча, мабуть, уже пізно і не надто актуально буде, але познайомитись все одно треба.

2. Джеральд Даррелл. Гончаки Бафуту
Даррелл - то любов з дитинства, я дуже раза, що його почали перекладати. Сподіваюся, переклад буде хороший, бо я навіть не поцікавилася, як із цим справа, - схопила, як тільки побачила.

3. Маркус Зузак. Крадійка книжок
З цим автором я знайома за  романом "Посланець" - мені сподобалось, тож чому б не почитати іншу його книжку. Крім того, на неї багато хороших відгуків, мені її рекомендували різні люди, у неї приваблива анотація, а ще вона екранізована. Але фільм не буду дивитися, поки не прочитаю.

4. Оксана Забужко. Notre Dame D`Ukraine: Українка в конфлікті міфологій і
5. Оксана Забужко. Казка про калинову сопілку
Це я зараз читаю "І знов я влізаю в танк" Забужко. А коли її читаю, хочется мати на полицях все, що вона написала. А тут видавництво "Комора" ще й зробило знижку до Дня конституції, тож на моїй полиці є ще дві книжки улюбленого автора. З книжки про Лесю я читала уривки в університеті і ще тоді вирішила, що треба читати повністю, плюс в "І знов..." до неї багато відсилок, так що буду читати. 

воскресенье, 18 июня 2017 г.

Hans Christian Andersen. Królowa śniegu i inne bajki

Я тут відкрила для себе чудовий новій світ аудіокнижок польською мовою.
Назнаходила багато чого, але почати вирішила з простого - з казок - щоб трохи згадати, як звучить мова, звикнути до неї на слух і нормально сприймати.
Отже, казки Андерсена. У цій збірці їх було 17, і серед них навіть трапилися такі, яких я не читала і не знала (Z jednego gniazda, Cień, Latający kufer, Kalosze szczęścia, Historia roku), тож цікаво було познайомитись.
Першого окремого зауваження заслуговують виконавці. Вони прекрасні! Особливо моє серце підкорив Janusz Zadura, який читав "Гидке Каченя" та деякі інші казки. Він просто неперевершено передавав голосом різні характери персонажів, особливо мене порадували кіт і курка в "Гидкому Каченяті".
Та що там, приємно було слухати всіх п'ятьох виконавців, Справжні професіонали.

Друге окреме зауваження хочу присвятити казці "Снігова Королева", а саме перекладу. Наприкінці казки (польською мовою) є такий епізод: Герда боса крізь сніг іде до палацу Снігової Королеви і починає читати "Отче Наш", і до неї злітає цілий легіон ангелів, щоб захистити її від снігу та холоду. Я цього епізоду не пам'ятала, тому перечитала російський і український переклад - і дійсно, такого немає. А в радянському мультику ще і трагізму додали з покиданням у снігу оленя, який вибився із сил. А от в англійській версії - є. Ну, і в польській, звичайно, також. Такі от чудеса перекладу :)

Ну, а загалом, я послухала польську і впевнилася, що все ще нормально сприймаю на слух, дізналася, як буде польською дюйм і як називається північний олень, а ще на власні вуха почула класне слово tornister (до речі, в Сніговій Королеві вперше, а потім і в Кресалі).

Далі буде :)

понедельник, 12 июня 2017 г.

Олександр Ірванець. Харків 1938

Нарешті, через місяць після прочитання книжка повернулася до мене, думки зібралися докупи, і можна писати відгук.

Отже, почалося все першого травня. Хоча ні, насправді трохи раніше, з інтригуючих постів літмузею, який обіцяв феєрію на презентації, і так само інтригуючих постів нашої улюбленої критикеси Тетяни Трофименко з маленькими уривочками з цього роману.

На презентацію треба було йти - однозначно. А от чи купляти книжку, я ще думала. Але потім побачила - дивіться, яка красива. І папір хороший. І чарівні слова в анотації - "антиутопія", "альтернативна історія", "тест для читача на знання класичної та сучасної світової літератури й історії України". І ще їжак був наклеєний на обкладинці. Ну як її, таку гарну, було не купити?

Презентація була -  ну таке. Звичайна собі презентація, прикрашена трошки читанням тексту не лише автором, а й студентами театрального вишу.

Сама книжка... Спочатку мені подобалось. Цікаво було відгадувати, хто є ху, хоча насправді все доволі прямо і прозоро. Цікаво було, яку ж альтернативну історію подасть автор. Смішно було, да, але недовго. Потім ставало трохи гидко. Потім я ловила себе на тому, що ніби отут треба сміятися, але якось не сміялося ("Собачі яйця" Булгакова? Серйозно?). В якийсь момент я перестала розуміти, що взагалі відбувається, тому що, власне, нічого не відбувається.

У книзі, здається, є сюжет. По-перше, бравий полковник СБУ Коцюба дізнається про когось надзвичайно небезпечного, хто має приїхати в Україну і наробити біди. Хто цей хтось - стає зрозуміло з першої ж появи цього персонажа на сторінках тексту. Але щоб скріпити всі ті навидумувані епізоди - хай буде.

Є ще карнавал, який відбувається у Харкові - столиці УРСР (Української робітничо-селянської республіки, а не те, що ви подумали) - першого травня, і на який з'їжджаються гості з усіх усюд. Знову ж таки, для скріплення докупи усього - нехай.

Ну і все. Все інше - набір не дуже пов'язаних між собою епізодів, з яких не надто зрозуміло, що ж воно таке УРСР, як у цій країні живеться (хоча зрозуміло, що добре!).

З другого боку, якщо сприймати книжку як текст заради тексту, як гру "запхай у книжку якнайбільше персоналій і зіткни їх між собою", а для, читача, відповідно, "розгадай, чого напхав автор", то чом би й ні. І прекрасно тоді читати про Сергійка зі Старобільська, якого прихистив Семенко, і про дівчинку Ліну з отруйними пиріжками, і про те, як Вишня і компанія билися з Гемінґвеєм, і як Хвильовий знемагав від пристрасті до падчерки, і як відомому ентомологу Набакофу пропонували вести секцію тенісу у дівчат. І що Мазєнін змінив прізвище на Мазайло і став пуристом. І про "любов" Булгакова і Бузини, хоча і в особі Алєсі Бузіної. І про Ахматову з Гумільовим. І про Кобилянську, яка отримала Нобелівку. І багато ще про кого і про що - бо історичних штук там теж можна відшукати багатенько.

Тож, свою фнутрішню філоложку я цією грою потішила, і з цього боку - мені сподобалось.