Юрій Нікулін. Майже серйозно

Знаєте, ця книжка подарувала мені задоволення, якого я від неї не очікувала :)
По-перше, Нікулін все ж не письменник. І як на не-письменника, написано дуже класно! Яскраво, жваво, захопливо. Так, простою мовою, так, не надто образною і метафоричною, але ж і тематика мемуарів тяжіє саме до такої мови.
Власне, тематика - це по-друге. Дуже цікаво було почитати про закулісне циркове життя, про те, як вигадуються та готуються номери, про реквізит та костюми, про навчання, переживання, виступи і кар'єрне зростання циркових клоунів, про взаємодію з іншими артистами. Та і про кіно теж, хоча воно описане не так повно, як циркове життя.
Виклад ведеться хронологічно - шо зрозуміло - і чимось нагадують річні статті в літописах, але вже у пізніших (козацьких, наприклад), коли автор залишає на папері те, що здається важливим йому. От Юрій Володимирович залишав дрібнички. Курйозні, смішні, добрі дрібнички, за якими видно хорошу людину. По-справжньому хорошу, щиру, добру, яка здатна їх помітити. І я, захопившись цією авторською добротою і щирістю, постійно побоювалася.
От починаються роки війни - і я боюся, що все зараз скотиться до жахіть, трагізму і героїзму і забере півкнижки. Але ні. Навіть у суворих воєнних роках цей чоловік міг знаходити позитив і добро - і саме їх переніс на сторінки книжки.
А от він починає працювати в цирку - і я боюся, як би не було "скандал, інтриг, розслідувань", пліток, і вотетовсьо. Але ні. Тільки власні враження, знову курйози, знову щирість і добро.
А щирість і добро - це по-третє. Мені здається, що якби у мене була паперова книжка, вона б цим добром світилася.