воскресенье, 19 февраля 2017 г.

Катерина Бабкіна. Щасливі голі люди

Взагалі-то я не купую незнайомих книжок. Купую ті, які читала в електронці, і вони мені сподобались, або нові книжки улюблених авторів, або за рекомендаціями людей, смакам яких довіряю.
Так от, про цю книжку нічого такого сказати не можна. Ну, хіба що чула щось хороше про автора. Але все ж купила. І правильно зробила!

На сімдесяти сторінках цієї маленької збірочки оповідань - неймовірна кількість життя. Вони всі такі справжні, такі емоційні, такі проникливі. Такі зворушливі, що змушують і всміхатися, і втирати сьлози. І це було трохи неочікувано від книжки з такою назвою: я розраховувала на щось більш веселе і життєрадісне.Але я не розчарувалася, ні в якому разі.

Ці оповідання - вони справді про найдорожче. Про турботу наших батьків і дідів, про їхню любов. Про те, як їм нас не вистачає. Про те, як вони за нами сумують. Про те, що їхні поради справді допомагають. Про те, як їхні голоси звучать у наших серцях навіть коли їх уже немає поряд. І про наші життя, звичайно. Про глобальне невдоволення і кайф від простих речей. Про те, що найважливіше - саме в останньому.

Комментариев нет:

Отправить комментарий