суббота, 7 января 2017 г.

Тимоти Верстинен, Бредли Войтек. Мозг зомби. Научный подход к поведению ходячих метрвецов

Мабуть, кожен споживач масової культури знайомий з таким явищем, як зомбі. Навіть якщо ви не бачили жодного фільму і не читали про них жодної книжки, ви все одно знаєте, що зомбі - це ті самі напівзогнилі неповороткі симпатюльки з дерев'яною ходою і простягненими вперед руками, що гарчать або стогнуть щось типу "мііііззкккиииии..." і люблять закусити людятинкою.
Ну от, а чи задумувалися ви, чому ці тварючки поводяться саме так? Чому у них повільні рухи, чому вони не впізнають наближчих родичів та друзів і не розуміють, коли до них звертаєшься? А от двійко нейровчених, яким дуже подобаються фільми про зомбі, задумалися. І навіть поставили зомбакам діагноз. Який? Читайте - і дізнаєтеся!
Взагалі-то книжка про мозок наш, людський і нормальний, але ж яка вдала задумка прикрасити нудну (з погляду більшості споживачів масової культури) та складну інфу зомбі-соусом, зацікавити наукою багацько нердів, захоплених зомбаками в різних видах (фільми, ігри тощо). Який класний метод популяризації науки, погодьтеся.
Адже під цим зомбосоусом ховається цікавущо, легко і з гумором (чорним, про зомбі, ага) написана книжка про процеси, що кожної миті відбуваються у наших з вами мізках. Автори розповідають про те, як ми засинаємо и просинаємось, як ворушимо рукою або ногою, як продукуємо та розпізнаємо мову, як впізнаємо (або ні) обличчя знайомих, як запам'ятовуємо та забуваємо речі - і про багато всього іншого.
І це не просто голослівні заяви: все сказане має наукові підтвердження, в самому тексті наводяться цікаві спостереження та експерименти видатних нейровчених, а в кінці кожного розділу можна знайти список літератури з теми (англійською мовою, правда, але-але).
Після прочитання виникає таке дивне відчуття... Невже мене мною роблять мільйони простих маленьких клітинок, будову яких всі ми знаємо ще зі школи? Це раз. А друге - неймовірно, як ті самі маленькі клітини можуть робити все те, що вони роблять? Але от. Роблять.
Колись після школи я вступила на біологічний факультет і мріяла на старших курсах написати дипломну саме з нейрофізіології. І ця книжка стала для мене своєрідним привітом з того життя, яке могло б зі мною статися.
(і шо, і всі ці думки виникають завдяки тим бісовим маленьким клітинам?!)

Комментариев нет:

Отправить комментарий