Торгні Ліндгрен. Джмелиний мед

«Джмелиний мед» Торгні Ліндгрена — прекрасна книжка про жахливі речі.

Я почала її читати і не змогла відірватися до останньої сторінки. Вона повільна, моторошна, гидка і поетично-прекрасна водночас.

Одного разу письменниця, авторка книжок про святих та юродивих, опиняється у глухому закутку Швеції в будинку смертельно хворого чоловіка. Усі дороги занесло снігом, тож вона лишається. На день, ще один... тиждень... місяць...

Вона пише книжку про святого Христофора і сама уподоблюється йому, із задоволенням зашилаючись з двома братами, обидва смертельно хворі і смертельно ненавидять одне одного так, що не здатні дозволити іншому померти.

Вона пише про те, як святий власними руками вичищав гній з ран прокажених — і пере одяг, миє, відчищає Гадара, який заживо розкладається. Те саме робить для його брата Улофа.

І слухає. Одного і другого. У кожного з них своя правда, свій біль і своя чорна ненависть до іншого. Але мить щастя, символ всього найкращого — один на двох. Це джмелиний мед, найсолодші ласощі з усіх, сама солодкість, скарб, що ховається під землею.

І врешті приносить спокій обом. Звичайно, якщо по смерті їх чекає спокій.

Книжка символічна від першої до останньої букви. За символами, зашифрованими в ній, можна, мабуть, написати ціле дослідження. Деякі з них лежать на поверхні, деякі — прочитуються підсвідомо, щоб помітити і розшифрувати інші — треба докласти зусиль. Я так думаю, що осягнула відсотків п’ятдесят, а то і менше, але і цього вистачило з головою, щоб зав’язнути у цій маленькій книжечці по самі вуха.