суббота, 23 декабря 2017 г.

Сергій Жадан. Ворошиловград

Від книжок Жадана у мене завжди таке відчуття... Тяжкості в грудях, глибокого дихання, якогось хвилювання і напруження, яке відпускає тільки після останнього речення.

У "Ворошиловграді" разом з футболом, бізнесом, розборками, контрабандистами - щось таке задушливе, звіряче, страшне первозданному своєю силою, завжди поруч, завжди слідкує, завжди готове навалитися на тебе всією своєю темрявою і світлом, занурити тебе у себе, щоб ти відчув усе разом - і все окремо. Як коріння розсуває землю і проростає крізь ребра покійників, як лапи лисиці ступають по твердій землі, як крила ворон уже не тримають їх у повітрі - щоб ти розчинився в цьому всьому і перестав існувати сам по собі.

І така ж темна і задушливе тут любов. Фізіологічна і висока водночас, відверта на грані - і грань цю якимось невідомим чином не переходить. Заповнює, забиває подих - і знов розчиняє в собі.

Світ фізичний і метафізичний змінюються раптово, подекуди перемішуючись і сплітаючись так, що грані між ними не видно.

І фінал - як завжди, лаконічний і правильний. З одного боку, остаточну крапку поставлено, але з другого, подумай, читачу, про те, що могло бути далі. І про сенс буття заодно.

P.S. Дуже чекаю на вихід фільму: так цікаво, як воно все буде на екрані.

Комментариев нет:

Отправить комментарий