Яцек Денель. Ляля

В якійсь іншій книжці я прочитала, що справжня клаптикова ковдра робиться все життя - і розповідає історію цього життя. Для неї беруться не просто звичайні собі клаптики тканини, а важливі для людини: шматочок шкільної форми, клаптик весільної сукні, куточок ковдри первістка, частка жалобної хустки... Ці клаптики - як знаки, якорі, до яких причеплено спогади, і варто лише глянути, як вирине з глибин пам'яті один спогад, за ним - інший.

Тому я на сто відсотків погоджуюся з анотацією: ця книжка справді як клаптикова ковдра. Невідомо що може спрацювати і потягти бабусю Лялю в минуле.

Нам залишається тільки захоплено слухати, дивуватися щирості та відвертості. 
Дивуватися почуттям та думкам Лялі, можливо, не погоджуватися, можливо, обурюватися, можливо, засуджувати. Але особисто я ніколи не сумнівалася в щирості та справжності цих думок.

Читаючи книжку, я так полюбила Лялю, що останні сторінки дочитувати було гірко і боляче. Але добре, що у неї є внук, який зберіг її пам'ять не лише для своєї сім'ї, але і для всіх нас.

І добре, що у нас є видавництво Урбіно і чудова перекладачка Божена Антоняк, що познайомили з цієї книжкою українського читача.