Ах, щаслива Австрія кінця ХІХ століття! Щасливий Станіславів! Тут вулицями гуляють прегарні панночки; вітрини магазинів завжди святково прикрашені і всередині мають все, що душа побажає; поважні єврейки продають рибу на ринку; в одному з будинків у центрі міста живе єпископ Станіславський (а в недалекому майбутньому - і митрополит) Андрей Шептицький...
У такій атмосфері і відбуваються події роману. Хоча насправді - майже нічого не відбувається.
Саме там і тоді живуть дві жінки - Аделя і Стефа - чиї життя переплелися так міцно, як стовбури дерев.
Так, півкнижки я чекала, поки почнеться сюжет, масова частка якого в романі... ну, невелика, скажімо. Але читати все одно справжнє задоволення.
Книжка - смачна, у найпрямішому сенсі цього слова, адже головна героїня, оповідачка - знана куховарка, і наготувала за час оповіді таку купу різних смаколиків, що ой-ой.
Книжка - насичена. Як густий запашний куліш, насичена образами, метафорами, емоціями, почуттями, думками, сприйняттями, дощем і сонцем, запахами і доторками, людьми і сукнями.
Мабуть, багато кого відштовхне такий "потік свідомості" оповідачки, її думки, її спогади, її марення, свідоме і підсвідоме, все в купі і одразу, і ніколи не знаєш, куди поверне її думка наступного разу. А мені сподобалось. Бо я справді змогла відчути її - Стефу - вигадану мешканку Станіславова кінця ХІХ століття, - розділити її думки і переживання, прожити її злети, падіння, хвилювання, розчарування, засліплення і прозріння. І навіть не хотілося з нею розлучатися.
Тому і відкритий фінал, що дає надію, фінал, що дозволяє пофантазувати далі і побути ще трохи разом з героїнею - дуже вдале рішення, як на мене.
У такій атмосфері і відбуваються події роману. Хоча насправді - майже нічого не відбувається.Саме там і тоді живуть дві жінки - Аделя і Стефа - чиї життя переплелися так міцно, як стовбури дерев.
Так, півкнижки я чекала, поки почнеться сюжет, масова частка якого в романі... ну, невелика, скажімо. Але читати все одно справжнє задоволення.
Книжка - смачна, у найпрямішому сенсі цього слова, адже головна героїня, оповідачка - знана куховарка, і наготувала за час оповіді таку купу різних смаколиків, що ой-ой.
Книжка - насичена. Як густий запашний куліш, насичена образами, метафорами, емоціями, почуттями, думками, сприйняттями, дощем і сонцем, запахами і доторками, людьми і сукнями.
Мабуть, багато кого відштовхне такий "потік свідомості" оповідачки, її думки, її спогади, її марення, свідоме і підсвідоме, все в купі і одразу, і ніколи не знаєш, куди поверне її думка наступного разу. А мені сподобалось. Бо я справді змогла відчути її - Стефу - вигадану мешканку Станіславова кінця ХІХ століття, - розділити її думки і переживання, прожити її злети, падіння, хвилювання, розчарування, засліплення і прозріння. І навіть не хотілося з нею розлучатися.
Тому і відкритий фінал, що дає надію, фінал, що дозволяє пофантазувати далі і побути ще трохи разом з героїнею - дуже вдале рішення, як на мене.
Комментариев нет:
Отправить комментарий