Кажуть, це одна з найперших речей Гертруди Стайн. Кажуть, не надто хороша, принаймні, порівняно з іншими. Для мене це було перше знайомство з творчістю письменниці, і мені
сподобалось.
Три історії трьох жінок, прості та нехитрі, але такі, що чимось зачіпають все-таки.
Ось добра Анна, життя якої було важке і непросте. Служіння і справи, справи і служіння, допомога там, де просять і де не просять, усе щоб було як треба і як годиться. Є такі люди, які сенс життя бачать у праці, і ніяк інакше, і не можуть просто розслабитися і відпочити. Не вміють делегувати, довіряти, відпускати. Така ось Анна, і це її згубило.
А ось Меланкта Херберт, яка все хотіла зрозуміти і пізнати життя. Тільки методи для цього обирала не найліпші. І надто вже самовіддано кидалася в пізнання будь-чого. Насправді, розповідь про Меланкту зачепив найменше і найменше запам’ятався, якийсь безглуздий, чи що.
І, нарешті, тиха Лена. Дівчина ні риба ні м’ясо, що сказали - зробила, що очікували - видала. Байдужа та аморфна. Можливо, могло би статися щось таке, що розтермосило б її. Але такий самий аморфний чоловік та владна деспотична свекруха назавжди погасили залишки життя в Лені. І от жила вона тихо, вірніше, існувала, і так само тихо одного дня припинила своє існування, залишивши чоловіка щасливо панькатися з дітьми.
Мені сподолабася мова, манера оповіді. Це як орнамент: ти його розглядаєш, спочатку він здається нагромадженням незрозуміло чого, але варто лише знайти закономірність, зачепитися за один компонент, другий, третій, зловити хвилю - і тебе затягає ця воронка повторень, заплутує, тягне все глибше і глибше. Саме так робить цей текст.
Отже, якщо це, як кажуть, не найкращий твір Гертруди Стайн, то я обов’язково почитаю щось іще.
Три історії трьох жінок, прості та нехитрі, але такі, що чимось зачіпають все-таки.
Ось добра Анна, життя якої було важке і непросте. Служіння і справи, справи і служіння, допомога там, де просять і де не просять, усе щоб було як треба і як годиться. Є такі люди, які сенс життя бачать у праці, і ніяк інакше, і не можуть просто розслабитися і відпочити. Не вміють делегувати, довіряти, відпускати. Така ось Анна, і це її згубило.
А ось Меланкта Херберт, яка все хотіла зрозуміти і пізнати життя. Тільки методи для цього обирала не найліпші. І надто вже самовіддано кидалася в пізнання будь-чого. Насправді, розповідь про Меланкту зачепив найменше і найменше запам’ятався, якийсь безглуздий, чи що.
І, нарешті, тиха Лена. Дівчина ні риба ні м’ясо, що сказали - зробила, що очікували - видала. Байдужа та аморфна. Можливо, могло би статися щось таке, що розтермосило б її. Але такий самий аморфний чоловік та владна деспотична свекруха назавжди погасили залишки життя в Лені. І от жила вона тихо, вірніше, існувала, і так само тихо одного дня припинила своє існування, залишивши чоловіка щасливо панькатися з дітьми.
Мені сподолабася мова, манера оповіді. Це як орнамент: ти його розглядаєш, спочатку він здається нагромадженням незрозуміло чого, але варто лише знайти закономірність, зачепитися за один компонент, другий, третій, зловити хвилю - і тебе затягає ця воронка повторень, заплутує, тягне все глибше і глибше. Саме так робить цей текст.
Отже, якщо це, як кажуть, не найкращий твір Гертруди Стайн, то я обов’язково почитаю щось іще.
Комментариев нет:
Отправить комментарий