Кілька місяців тому прочитала нарешті повністю Франкового "Лиса Микиту". І про "Лиса Микиту" теж прочитала, бо ж воно було в програмі одного зі спецкурсів в університеті. І хоч би
Ще у мене питання, чому ми не вивчали "Історію Лиса Рейнарда" в курсі зарубіжної літератури. Та ми взагалі прозового середньовічного нічого не вивчали, здається, тільки саги.А і даремно, тому що цікава штука ця історія Лиса Рейнарда. Така, знаєте, поза часом. Недарма Франко переписав, хоча і з Франкового переписування вже сто років минуло. А от все ще актуально. Про життя, так би мовити. Про те, що у світі багато несправедливості, і якщо хочеш вижити серед чинуш і бюрократів, треба бути хитрим і розумним. Про те, що абсолюту не існує. Немає чорного і білого, добра і зла, правди і брехні, у всього є інша сторона, і треба доводити що ти правий, добрий, білий (або рудий). І якщо ти вляпався у неприємності через власну тупість, жадібність, ненажерність, бажання слави тощо, то нічого потім скаржитися на тих, хто зробив погано і тобі.
одна падлюка написала, що Микита - найпряміший прапрапра...внук середньовічного Лиса Рейнарда, оскільки від початку і до кінця повторює життєвий і творчий шлях останнього. Звісно, з поправками на час написання і вік читачів. Франко майстерно перемістив усілякі середньовічні європейські реалії на тло українського суспільства кінця 19 - початку 20 століття, змінивши деякі професії, назви родинних зв’язків, імена героїв та інші дрібниці на типово українські, заповнив канву сюжету саме українським фольклором. Середньовічної моралі служіння вассалу менше, ну і всіляких непристойностей, типу зґвалтувань і випорожнень, у Франка, звісно, немає. Але всі хитрощі, всі відмовки незмінно перейшли від старшого покоління - Лиса Рейнарда - до молодшого - Микити.
Ще у мене питання, чому ми не вивчали "Історію Лиса Рейнарда" в курсі зарубіжної літератури. Та ми взагалі прозового середньовічного нічого не вивчали, здається, тільки саги.А і даремно, тому що цікава штука ця історія Лиса Рейнарда. Така, знаєте, поза часом. Недарма Франко переписав, хоча і з Франкового переписування вже сто років минуло. А от все ще актуально. Про життя, так би мовити. Про те, що у світі багато несправедливості, і якщо хочеш вижити серед чинуш і бюрократів, треба бути хитрим і розумним. Про те, що абсолюту не існує. Немає чорного і білого, добра і зла, правди і брехні, у всього є інша сторона, і треба доводити що ти правий, добрий, білий (або рудий). І якщо ти вляпався у неприємності через власну тупість, жадібність, ненажерність, бажання слави тощо, то нічого потім скаржитися на тих, хто зробив погано і тобі.
Словом, неоднозначний герой Лис Рейнард, як і його нащадок Лис Микита. З одного боку, ніби й негативний, бо всіх обманює, підставляє, а декого навіть вбиває, але з іншого - і в тих, кого він підставляє, рильце в пушку. І тут, мабуть діє закон джунглів, як і в житті: якщо не з’їси ти, з’їдять тебе. А якщо ти відносно малий, а супротивники твої великі, сильні, з зубами і пазурами, то залишається боротися з ними тільки розумом і словом.
Комментариев нет:
Отправить комментарий