понедельник, 11 июля 2016 г.

Ден Браун. Код да Вінчі

Довго я хотіла і не бралася за "Код да Вінчі" Дена Брауна: вічно траплялося щось важливіше, цікавіше, потрібніше. Ну і взагалі, чо її ото читати, ту масову літературу, шо я там не бачила - думала я.
Але тут у грі випало відповідне завдання, і я подумала: час настав. Це доля :)
Взяла в руки книжку - і на три дні пропала. Серйозно, я не могла відірватися. Бачила всі ці "на самом інтересном мєстє" закінчення глав і повернення до суті через кілька глав, скандали, інтриги, розслідування, крючки та зачіпки - і з задоволенням їм віддавалася.
Це так приємно іноді - не заглиблюватися у внутрішній світ персонажів (бо нема у що заглиблюватися), не намагатися зрозуміти їхні почуття і наміри (бо все прозоро, в принципі), а просто слідувати за автором у захопливій пригоді у пошуках Ґрааля, намагатися разом з персонажами розгадувати загадки, пробувати здогадатися, що ж буде далі, хто убивця ©, знайомитися з культурними та історичними викладками, вплетеними майстерно і дозовано в канву повісті, що навіть відволіктися нормально на них не виходить, все одно напруга зберігається.
І я от просто читала, не задумуючись (навіть над культурними викладками, гулять так гулять :) ), не аналізуючи, а поринувши у ті дві доби разом із Софі та Робертом Ленґдоном, Лувр, Париж, Лондон, втечі, переслідування, таємниці, шифри, загадки та розгадки, твори мистецтва та архітектури, таємні братства та ритуали, і закрутила мене ця вся круговерть, і відволікла від звичної буденності, і подарувала купу позитивних емоцій.От.
І переклад українською мовою достойний.

Комментариев нет:

Отправить комментарий