Юрій Шерех. Я - мене - мені (і довкруги). Спогади. Книга 2. В Европi

Якщо перша книга була про "я - мене - мені", то друга - стовідсотково про "довкруги".

Звичайно, від особи автора в мемуарах нікуди дітися, але тут головні все ж люди, які були поруч. Які МУРували українську літературу на еміграції.Юрій Володимирович дозволяє поглянути на людей його очима. Юрко Лавріненко  з посмішкою, "наче в зайчика, що поласував капустою і оце щасливий у світовому масштабі". Непохитний і певний себе Генерал Олексійович Самчук з обличчям сільської бабусі, а влітку - европеїзованої. Маланюк, який з героя-надлюдини перетворився раптом у "плюшового ведмедика" і психологічного барона. Катря Гриневичева, надзвичайна жінка та оповідачка.Юрій Косач, непевний і хиткий, який постійно гучно віходив з МУРу і радо повертався. Пишний леопард Костецький, для якого мистецтво було - все, зовні неохайний - і завжди голодний. Надзвичайно ерудований і по-дитячому наївний Віктор Петров (він же В. Домонтович). Параноїдальний Осьмачка, Барка Багряний, Олекса Ізарський, Полтава, Лиман...
Ці портрети - не було трясіння брудною білизною абощо, це цікаві дрібнички, що оживлюють, о-при-люднюють письменника, якого ти знаєш тільки за літерками, які  він написав. Ну і ще трошки - за літерками, які написали про нього інші. Такі дрібнички, які роблять їх земними, але не принижують.
Ці мемуари (і перша, і друга книжки) - надзвичайно відверті. Не кожна людина зважиться написати про себе всілякі речі, за які пекуче соромно потім, не кожна зважиться писати та визнати свої помилки. Юрій Володимирович щирий - і не соромиться правди, якою б вона не була, про себе, про події, про інших.
Це справді приваблює.