Це справді про любов. Химерну, хвору, згубну, але любов. Правда, зрозуміло це стає лише в кінці книжки, в останніх розділах, в яких головний герой втратив, а потім знову побачив свою Лоліту, вже зовсім іншу, але все одно кохану.
Чи є у творі еротика? Не дуже. Лише натяки або, навпаки, пряма констатація фактів. Я побоювалася, що така тема буде викликати відразу, але ні. Втім, як і особливого інтересу, - теж ні.
Спочатку я насолоджувалася фірмовою набоківською вигадливою мовою (як це міг би перекласти не-Набоков, не уявляю), цими метафорами, неочікуваними порівняннями, деталями, якими текст буквально сочиться.
Приїлося.
Потім я дивувалася, як письменнику вдалося настільки влізти у шкуру Гумберта Гумберта, вельми... хм... своєрідної особистості. Тобто це навіть не влізання у шкуру, а створення цієї шкури. Це справді захоплює.
А потім залишилося дочитати чверть книжки - не кидати ж уже.
Коротше кажучи, ажіотаж зрозумілий, але не надто виправданий, як на мене. Все інше, що я читала у Набокова (Дар, Машенька, Защита Лужина), сподобалось мені набагато більше, ніж цей твір. Але для галочки прочитати треба було.
Комментариев нет:
Отправить комментарий