Джоджо Мойєс. До зустрічі з тобою

Чи можна за півроку переконати людину, що в житті є сенс, розбудити в неї жагу до цього самого життя? А якщо ця людина прикута до інвалідного візка, може ворушити тільки головою і повністю залежить від оточення? А якщо вона до цього була суперуспішною, активною, подорожувала, займалася спортом? Саме таке завдання постало перед Лу Кларк - розворушити каліку Уілла Трейнора. А далі починається типова кіноісторія - книжка реально створена для екранізації в Голівуді, така кількість штампів і кліше з американського романтичного кіно про це аж кричала.
Ось трохи шалена Лу Кларк, яка раптом втрачає улюблену роботу в кафе, отримує пропозицію працювати "сиділкою". Звичайно ж, на першому інтерв’ю вона соромиться, невдало жартує, з нею трапляється конфуз, але роботу вона отримує.
Далі бачимо типовий розвиток сюжету з чоловіком: від відрази та ігнорування до прихованої, а потім і відкритої симпатії. З усіма атрибутами: походами до театру (і трьома перевдяганнями перед цим, коли на третій раз у героя відкриваються очі і він нарешті помічає, яка героїня красуня), в гості до батьків, на весілля до колишньої і навіть з романтичною подорожжю. Але без хепі-енду. Ну тобто, без очікуваного хепі-енду: ніякого весілля, і жили вони довго і щасливо.
Незважаючи на те, що Лу робила, що вона змогла витягти Уілла з дому, що він ніби почав радіти і сміятися, що навіть закохався в неї... Незважаючи на це, нічого не вийшло. Бо іноді навіть цього всього замало, коли розумієш, що не можеш нічого. Не можеш торкнутися коханої жінки. А далі буде тільки гірше, і іноді єдиний вихід - справді вийти з гри.
Сподобалось мені? Ну, я не в захваті. Але почитати, щоб розслабитися - чому ні. Діалоги живі і цікаві, та і герої не зовсім "картонні".
А фільм, до речі, ніасіліла: Кларк бісить, прямо не можу.