Донна Тартт. Щиголь

Якщо ви наважитеся взяти в руки це томище з прекрасною палітуркою, якщо подолаєте кількадесят перших нуднуватих сторінок, то потрапите натурально в полон. Так сталося зі мною. Колись я починала читати її в російському перекладі, зрозуміла, що затягне, і покинула, бо не до затягування було.
А тут її переклали українською (а науковий керівник сказав, що якщо не прочитаю, диплом не видадуть :) ), і... коротше, я взяла до рук це томище, подолала кількадесят перших сторінок - і пропала. Бо ж зачаровують ці на чийсь погляд занадто детальні, занадто розлогі, а як на мене, то просто прекрасні описи - нью-йоркських вулиць вранці, ввечері, навесні і взимку; безкінечного смертельного світла невадських пустель; майстерні Гобі, кухні Гобі; ресторанів, ресторанчиків та забігайлівок; амстердамської передріздвяної мряки і багато чого іншого.
Заворожують так детально, так любовно і так правдиво виписані чоловічі образи. Тео, головний герой і оповідач. Борис, у якому так багато всього намішано і так міцно переплетено, що піди зрозумій. Гобі, Майстер з великої літери, інтелігентний і безпорадний у справах комерційних, як більшість талановитих людей. Енді, що зі своєю холодністю і деякою відстороненістю став порятунком для Тео у перші дні після трагедії.
Як тонко змогла письменниця передати всі підліткові вибрики хлопців, як відчула і змогла перенести на папір цей особливий, жорсткий і жорстокий, підлітковий пацанячий світ, коли ніхто не розуміє, коли ти сам-один на світі, і тільки друг, такий самий відлюдько, як ти, зможе розділити з тобою думки, горілку і наркоту.
Як вона описала чоловічі почуття до жінки, оминаючи при цьому самих жінок чи дівчат, залишивши їх лише об’єктами.
Як читати після цього щось інше?

Основна ідея лежить на поверхні - починаючи від назви червоною ниткою проходить через увесь твір і прямо виголошується в останніх, дуже пафосних, але на диво органічних словах:

Якщо нещастя й забуття переслідували цю картину крізь час, то так само переслідувала її й любов. І позаяк вона безсмертна (а вона безсмертна), вона й мені передала невеличку, світлу, незмінну частину цього безсмертя. Вона існує, вона існуватиме й далі. І я додаю свою любов до історії тих людей, які любили прекрасні речі, і і дбали про них, і витягували їх з вогню, і шукали їх, коли вони зникали, і намагалися зберігати їх, передаючи буквально з рук в руки, лунко звертаючись крізь уламки часу до наступного покоління тих, хто їх любитиме, і тих, хто прийде за ними

 Це про вічність і позачасовість, про вічну і позачасову силу маленької пташки, прикутої ланцюгом до сідала, намальованої колись давно, понад чотириста років тому, на дерев’яній дошці трошки меншій, ніж листок А4. Про силу втримати у житті того, кому, здається, триматися немає за що.

А ще - ця книжка про бажання вийти, вирватися за межі буденності. Способів - безліч. Алкоголь. Наркотики. Мистецтво. Гра. Ремесло. Обирай - і підносся. Дивись не себе зверху, торкайся Космосу, злітай, підносся, відчуй це - і життя буде змістовним, немарним, наповненим.